За місяць : 2773
статей : 1095
| Рубрики : | Персоналії |
Тукалевський Володимир Миколайович [псевд. і крипт.: Слован; Зритель; Вл. Т.; Т.; Т-ский В.; Т-ский Вл.; 02(14).11.1881, Полтава – 13.12.1936, Прага] – журналіст, історик літератури, публіцист, бібліотекар, бібліограф, економіст, книгознавець, один з ініціаторів заснування Слов’янської бібліотеки у Празі та її перший керівник.
За деякими джерелами дата народження – 20 жовтня, 2 грудня, а за метричним свідоцтвом – 20 листопада 1881 р. Ріс у сім’ї урядовця середнього достатку, батько мав вищу освіту, чин колезького секретаря, деякий час працював помічником секретаря Полтавського земельного банку.
У 1900 р. закінчив Першу Полтавську гімназію і вступив на фізико-математичний факультет Київського університету. Того ж року розпочав співпрацю з Київським товариством грамотності (КТГ), очолюваним відомим діячем українського національно-культурного руху В. Науменком, та з друкованим органом Київського товариства сільського господарства та сільськогосподарської промисловості – журналом «Земледелие», в якому публікував переклади матеріалів з французької мови, власні статті і згодом обіймав посаду секретаря. У 1901 р. за результатами конкурсного іспиту перевівся на агрономічне відділення Київського політехнічного інституту (КПІ), де навчався з кількамісячною перервою, спричиненою призупиненням функціонування КПІ унаслідок студентських заворушень. Продовжував працювати в КТГ – у комісії з рецензування книжок для народних бібліотек, «музеї рухливих посібників», брав участь у підготовці збірників відгуків «Народная литература» та у створенні павленківських бібліотек у кількох повітах на теренах України, куди виїжджав у відрядження для надання практичної допомоги. Поблизу Києва організував бібліотеку для дітей робітників. У недільній школі при КПІ навчав дітей і читав лекції для дорослих про природничі науки і літературу (1903). Згодом у КПІ під керівництвом проф. Ю. Вагнера (майбутнього міністра праці в уряді Української Держави) займався науковою роботою в лабораторії (кабінеті) з прикладної зоології та ентомології і був його асистентом на Київських сільськогосподарських курсах. Тоді ж В. Тукалевський одружився на племінниці проф. Ю. Вагнера, яка була онукою М. Вагнера – відомого петербурзького вченого-зоолога, професора, члена-кореспондента Петербурзької АН, письменника (писав під псевдонімом Кіт-Мурлика), бібліофіла. Одночасно співпрацював з газетою «Киевские отклики». У 1905 р. після чергового закриття КПІ унаслідок студентських заворушень очолював київське відділення петербурзької газети «Наша жизнь», яку видавав проф. Л. Ходський, а наприкінці року переїхав на батьківщину дружини в Санкт-Петербург, де продовжив роботу у цій газеті. У 1906 р. обійняв посаду секретаря літературно-наукового додатку до газети й організував книгарню «Наша жизнь». Відтоді книжкова справа й бібліографія стали головним напрямом праці В. Тукалевського, а свою бібліотеку він почав збирати ще під час роботи в КТГ. Постійно відслідковував книжкові новинки, ретельно вивчав бібліографічні джерела, друкував у пресі критико-бібліографічні повідомлення й огляди, і це стало його багаторічною професійною працею.
У 1907 р. працював у книжковому складі і видавництві «Земля», при якому разом з Н. Марковським та В. Марковською організував щотижневик «Книга» – журнал критико-бібліографічного спрямування (загалом вийшло 33 випуски, в яких вміщувалися рецензії на нові видання), входив до складу його редакції.
Того ж 1907 року полишив навчання в КПІ і вступив до Санкт-Петербурзького університету на історико-філологічний факультет, де навчався на слов’яно-російському відділенні. Університет закінчив у 1911 р. Під час навчання багато друкувався в газетах «Современное слово», «Русь», «Речь», «Киевская искра» та ін., під керівництвом колишнього киянина проф. В. Сиповського студіював історію російської літератури та масонства, філософські і суспільні течії 18 ст., зокрема, знайомлячись з відповідними джерелами в бібліотеках та архівах Санкт-Петербурга, Москви та Києва.
У столиці Російської імперії В. Тукалевський зав’язав професійні стосунки з багатьма відомими книгознавцями, бібліографами, істориками літератури – майбутнім президентом Російського бібліологічного товариства, учнем С. Венгерова О. Фоміним, співробітником Бібліотеки АН Вс. Срезневським, істориком Г. Вернадським, а з А. Бемом його пов’язувала, крім студентських часів у Києві, й багаторічна співпраця в кількох установах, підготовка спільних видань Толстовського музею в Санкт-Петербурзі і Толстовського товариства в Москві – «Толстовских ежегодников» за 1911–1913 рр., в яких містилася й бібліографічна складова. Так само спільно з Вс. Срезневським В. Тукалевський двічі видав опис Толстовского музею у Санкт-Петербурзі, який вирізнявся ретельно підготовленим бібліографічним додатком.
У 1911 р В. Тукалевський був обраний членом комісії при Петербурзькій АН з улаштування виставки Єлизаветинської епохи й уклав бібліографію книжок і аркушевих видань, надрукованих у Росії в період царювання Єлизавети, а також зібрав матеріали для відділу «Масонство» на цій виставці. Регулярно друкував результати своїх історико-філологічних та архівно-бібліографічних досліджень.
Наукову й бібліографічну роботу поєднував зі службою у фінансово-економічних установах. Від 1910 р. працював секретарем щомісячного журналу «Кооперация», діловодом канцелярії Управління у справах дрібного кредиту при Державному банку Росії (1914), співпрацював з журналами «Сплотчина», «Хроника учреждений мелкого кредита», з 1915 р. був відповідальним редактором «Вестника мелкого кредита». Переїхавши на деякий час до Москви, з 1917 р. працював редактором «Вестника кооперативного кредита», який видавав Московський національний банк. Був делегатом з’їздів представників військово-промислових комітетів та Надзвичайного Всеросійського кооперативного з’їзду (1917). З нез'ясованих причин у Москві був заарештований і ненадовго ув’язнений.
У 1918–1923 рр. В. Тукалевський з родиною мешкав у фінському курортному містечку Терійокі на північному березі Фінської затоки (нині це м. Зеленогорськ, фактично у складі Санкт-Петербурга), де мав власний будинок, що дістався від проф. М. Вагнера. У грудні 1917 р. Фінляндія стала незалежною державою, тож сім’я В. Тукалевського перебувала в Терійокі в непевному статусі емігрантів, проте повертатися в більшовицьку Росію відмовилася.
Фінський період життя В. Тукалевського був також наповнений інтенсивною працею. Заробляв на прожиток як кореспондент західноєвропейських газет і журналів, організатор і директор російської школи і скаутських таборів для дітей біженців з Росії, фундатор і керівник інформаційного агенства «Політичні вісті», орієнтованого на європейську пресу дописувач до емігрантських часописів та видавництв. Зокрема, критико-бібліографічний журнал «Новая русская книга» регулярно друкував його критико-бібліографічні огляди новітньої художньої літератури та літературознавчих досліджень. Брав участь у міжнародних кооперативних з’їздах.
В. Тукалевському вдалося переправити в Терійокі свою велику власну бібліотеку, завдяки якій зміг продовжувати свою наукову працю. Частину її фонду становила приватна збірка, що раніше належала М. Вагнеру. Також В. Тукалевський врятував від розпорошення і знищення кілька книжкових колекцій відомих петроградських діячів науки і культури та виступав як посередник у їх придбанні європейськими книгосховищами. Його власну бібліотеку виявили бажання придбати емігрантський Російський науковий інститут в Берліні, бібліотека Гуверівського інституту війни, революції і миру, що входить в систему Стенфордського університету в США.
В. Тукалевський відмовився продавати свою книгозбірню, натомість у нього визрів намір перебратися зі своєю книжковою колекцією до Праги як визнаного й демократичного осередку слов’янства. У цьому намірі вченого підтримував А. Бем, який вже жив і працював у Празі. У цьому місті після подій 1917–1921 рр. осіло понад 25 тис. представників української та російської політичної, наукової, інтелектуальної еміграції. З ініціативи президента Чехословаччини, відомого вченого, проф. Т. Г. Масарика, з 1921 р. за державної підтримки, у т. ч. фінансової, реалізовувалася велика програма працевлаштування емігрантів з колишньої Російської імперії, їх залучення в повноцінну громадську, наукову, педагогічну і культурницьку діяльність на засадах аполітичності, зі створенням власних осередків за національною ознакою.
Початково урядові кола Чехословаччини сприймали еміграцію з колишньої Росії як представників одного народу – російського, бо росіяни кількісно відчутно переважали. Тому програма допомоги емігрантам мала назву «російська допоміжна акція». Координатором і посередником між владою й емігрантами виступав т. зв. Земгор (Российский земско-городской комитет помощи российским гражданам за границей). Однак українці швидко самоорганізувалися, заснували свої власні інституції, у т. ч. заклади вищої освіти і добилися від уряду їх визнання, а з росіянами співпрацювали мінімально.
У вересні 1923 р. В. Тукалевський переїхав до Праги, забравши з собою власну бібліотеку (13 тис. книжок). На новому місці діяч очолив невелику книгозбірню Земгору. Невдовзі, 1 грудня 1923 р., він звернувся до Міністерства закордонних справ Чехословацької Республіки (МЗС ЧСР) із пропозицією придбати у повну власність свою велику колекцію періодики, а книжкове зібрання та особистий архів запропонував подарувати Чехословаччині. У МЗС ЧСР відреагували дуже швидко й позитивно і 17 грудня того ж року під бібліотеку було виділено велику площу в губернаторському літньому палаці (Літоградек) в неоготичному стилі на території колишнього королівського заповідника (нині парк «Стромівка») у празькому районі Бубенеч. Спершу ця бібліотека називалася Російською, в її штаті разом з В. Тукалевським, призначеним директором, було п’ять працівників, а з 4 листопада 1924 р. її офіційно перейменували на Слов’янську бібліотеку (Slovanská knihovna) з підпорядкуванням МЗС ЧСР. Уряд країни ставив за мету перетворити цю книгозбірню на спеціалізовану бібліотеку історико-філологічного й культурологічного профілю, призначену стати в Чехословаччині основною джерельною базою зі славістики (слов'янознавства), її керівник В. Тукалевський успішно реалізовував це завдання.
Нова бібліотека розвивалася дуже швидко. Вже на кінець 1924 р. її фонд з початкових 12 тис. пр. (охоплювала зібрання друків, привезених з Фінляндії В. Тукалевським, та фонд вже колишньої книгозбірні Земгору) зріс до 40 тис. пр. Поповнення відбулося за рахунок приєднання книжок празького емігрантського видавництва «Пламя» (19 600 томів), особистих бібліотек історика Є. Шмурла (7 тис. книжок), мистецтвознавця М. Окунєва (1 980 книжок), письменника О. Амфітеатрова (4 тис. книжок), українських видань – 200 книжок та ін. На початок 1926 р. у фонді було 62 тис. пр., а на кінець того ж року – вже 80 тис. пр., з них майже 14 0тис. – з україністики. Крім розшуку й придбання книжок, заповнення лакун у фондах, В. Тукалевський займався й усіма іншими питаннями облаштування Слов’янської бібліотеки – інвентаризацією й розстановкою нових надходжень, замовляв бібліотечні меблі, дбав про ведення каталогів, ремонт приміщень, добір персоналу тощо. Значну увагу він приділяв і виокремленню книжкових зібрань, придбаних у відомих учених та установ, в окремі тематичні й персональні колекції. Було сформовано й підрозділи, де зберігалися рукописи, стародруки, аркушеві видання, картографічні матеріали, друки з питань росіки, україністики, полоніки, білорусики, болгаристики, історії, культури, видавничої продукції інших слов’янських народів – словенців, словаків, сербо-лужичан на ін. Щотижня для бібліотекарів задля підвищення кваліфікації проводили семінар, на якому обговорювали професійні бібліотечно-бібліографічні питання.
В. Тукалевський прагнув перетворити Слов’янську бібліотеку на дійсно наукову установу, в якій акумульовано різноманітні джерела зі славістики. За його вказівкою раритетні, цінні документи, з автографами та інскриптами видатних діячів за межі бібліотеки не видавали.
Слов’янську бібліотеку добре фінансував чехословацький уряд. У 1925 р. її бюджет становив 225 тис. крон. Завдяки своїм широким міжнародним зв’язкам В. Тукалевський розгорнув активну закупівлю документів за межами Чехословаччини, зокрема через МЗС ЧСР бібліотека отримувала з СРСР понад 100 назв періодичних видань і книжки, а також з інших країн, де діяли емігрантські осередки з колишньої Російської імперії (Німеччина, Франція, Болгарія, Югославія, Польща). Налагодив він і широку програму міжнародного книгообміну виданнями з питань славістики. У 1928 р. обмін вівся з 284 бібліотеками, дослідними центрами, видавцями та науковцями у 150 містах двадцяти шести країн. Крім чеського і російського одночасно формувалося українське та білоруське відділення (воно було об’єднаним, оскільки на той час книжок цими мовами у фонді Слов’янської бібліотеки було порівняно небагато), а з 1927 р. поступово створювалися й всі інші слов'янські відділення. Відповідно зростав і штат бібліотеки, на кінець 1920-х рр. у ній працював інтернаціональний колектив з понад 20 осіб, що були вихідцями з кількох країн і володіли відповідними слов’янськими мовами.
1929 року в Слов’янській бібліотеці відбулися важливі зміни. Через брак вільних площ (на той час її фонд зріс до 119 тис.томів) вона переїхала з Літоградека у центр Праги, до Клементинуму – комплексу барокових споруд, де перебувала Публічна та університетська (нині Національна) бібліотека. З підпорядкування МЗС ЧСР Слов’янська бібліотека перейшла у відання Національної бібліотеки на правах її структурного підрозділу і зі збереженням певної автономії. За новим статутом посаду директора Слов’янської бібліотеки мав обіймати громадянин Чехословаччини. Ним став О. Кржижек, а В. Тукалевський з червня того ж року став завідувачем її російського відділу, найбільшого за кількістю документів, водночас залишаючись ключовою постаттю в установі.
Починаючи з кінця 1905 р., життєві обставини й особливості працевлаштування та професійного середовища в Санкт-Петербурзі, Москві, Фінляндії та Чехословаччині змушували В. Тукалевського перебувати в російському колі культурного й суспільного життя. Проте він не забував про своє українське походження й за можливості співпрацював з українськими осередками та їхніми представниками. Керуючи Слов’янською бібліотекою, він насамперед спирався на двох українців – свого заступника, книгознавця М. Михальчука (1896–1969), родом з м. Волочиська на Поділлі, випускника Державної бібліотечної школи (Státní knihovnická škola) у Празі, та завідувача українського і білоруського відділу О. Гайманівського (1886–1963) з Чернігівщини, колишнього сотника Армії УНР, певний час – професора права Українського вільного університету у Празі (УВУ). Згодом у бібліотеці працювали П. Зленко, М. Пархоменко, М. Башмак.
Попри певне дистанційювання В. Тукалевського від українських осередків його не вважали чужим у колі емігрантів-українців, позаяк він володів українською мовою, як і кількома європейськими. Себе вчений характеризував так: «Я – слов’янин, що народився на Україні, вихований в Росії і знаходиться в Чехії», тобто певною мірою вважав людиною слов’янського світу, космополітом. Не випадково один із його псевдонімів – Слован.
За активною участю В. Тукалевського відбувалися організаційні заходи зі скликання у 1926 р. IV Міжнародного з’їзду бібліотекарів і приятелів книги у Празі та влаштування великої книжкової виставки на цьому заході. Серед учасників з’їзду була й представницька українська делегація (30 осіб); в ній переважали діячі книги з Галичини та від українських товариств і видавництв у Чехословаччині – І. Калинович, М. Галущинський, К. Панькевич, П. Богацький, Ю. Тищенко (Сірий), С. Сірополко, Л. Биковський, О. Лотоцький, С. Русова, Д. Антонович, Д. Дорошенко, Д. Чижевський та ін. В. Тукалевський на з’їзді виступив з доповіддю «Бібліоґрафія “Slavica”», зав’язав знайомства з українськими колегами, отримав від них українські друки для поповнення фонду Слов’янської бібліотеки. Також збиралися матеріали, опубліковані в 1920-х і 1930-х роках у Києві, Харкові та Львові, зокрема видання Наукового товариства імені Шевченка у Львові, Української академії наук та інших академічних установ УСРР. Найкраще бібліотека комплектувалася виданнями з економіки, літератури та фольклору, підручниками, часто літографічними, що виходили під егідою емігрантських осередків у Чехословаччині – УВУ, Української господарської академії в Подєбрадах та Українського вищого педагогічного інституту імені М. Драгоманова у Празі.
Вчений був одним з ініціаторів створення Українського товариства прихильників книги в Празі (УТПК), очолював його редакційно-видавничу комісію. Найбільшим здобутком В. Тукалевського в УПТК було регулярне видання щоквартальника «Книголюб» (загалом 16 чисел, 22 книги). Брав участь і у виданні інших друків під егідою УТПК.
Написав передмову до книжки М. Михальчука «Картковий репертуар видань У. С. Р. Р. Української книжкової палати» (Прага, 1929), перекладав з української мови деякі наукові публікації.
Співпрацював з УВУ. Завжди допомагав українцям з різних країн у пошуку потрібних видань з фондів Слов’янської бібліотеки для наукових студій, зокрема висилав їх у Варшаву директору Українського наукового інституту О. Лотоцькому.
Успішна робота В. Тукалевського у Слов’янській бібліотеці раптово припинилася в серпні 1936 р. Причиною став відкритий судовий процес у Москві у справі т. зв. Антирадянського об’єднаного троцькістсько-зінов’євського центру, на якому звинувачуваний В. Ольберг бездоказово заявив, що В. Тукалевский як агент Л. Троцького і гестапо через МЗС ЧСР допоміг йому оформити документи для в’їзду в СРСР з метою замаху на Й. Сталіна. Ця інформація викликала у Празі значний розголос. Попри те, що В. Тукалевський негайно опублікував у празьких газетах спростування наклепу, керівництво Національної бібліотеки розірвало з ним контракт, що спливав 31 грудня того ж року і заборонило переступати поріг Слов’янської бібліотеки, хоча продовжувало виплачувати зарплату. Душевне потрясіння в поєднанні з онкологічною хворобою та невдалою операцією призвели до смерті В. Тукалевського вже через чотири місяці. Російська колонія у Празі на його смерть майже не відреагувала, натомість С. Сірополко у некролозі, вміщеному в «Українській книзі» (Львів), співчутливо зазначав: «Можливо, для самого Тукалевського смерть була єдиним виходом з тієї важкої ситуації, в якій він опинився, не маючи – в умовах емігрантського життя – необхідних передумов для реабілітації свого імені».
У повоєнний час чесне ім’я В. Тукалевського було поновлено і нині дедалі частіше згадується в наукових студіях за авторством багатьох фахівців – Л. Бабки (очолює Слов’янську бібліотеку понад 20 років), Й. Вацека, О. Ільїної, А. Копршивової, М. Магідової, В. Сергійчука та ін. У 2003 р. в Національній бібліотеці Чеської Республіки відбулася виставка документів «Небезпечні знайомства», присвячена пам’яті В. Тукалевського. Проте й дотепер не укладено вичерпну бібліографію його наукових публікацій (насамперед до 1924 р.) з питань бібліофільства, бібліотечної справи, книгознавства, бібліографії, перспектив розвитку Слов’янської бібліотеки, деякі праці залишилися в рукописах і чернетках.
Створена В. Тукалевським Слов’янська бібліотека як меморіальне зібрання світового рівня продовжує діяти у складі Національної бібліотеки Чеської Республіки і нині є одним із найбільших у світі спеціалізованих науково-дослідних центрів з питань славістики. У її фондах – понад 900 тис. документів, з них значна частка – з україністики; особливо цінними є велика колекція плакатів, запрошень, листівок (близько 2 тис. од., які вдалося зберегти від вивезення в СРСР у 1945 р. і знищення), особові архіви діячів української еміграції, зокрема П. Зленка, частина збірки документів Музею визвольної боротьби України, листи Лесі Українки та ін.).
Неделя культурной работы / В. Тукалевский // Журнал для всех. – 1902. – Кн. 8.
[Рецензии на книги / В. Н. Тукалевский} // Народная литература : сборник отзывов библіотечной комиссіи Кіевскаго общества грамотности о книгах для народнаго чтенія : [анот. библиогр. указ.] / [с предисл.]. — Киев : Лито-тип. т-ва И. Н. Кушнерева и Кº. Кіев. отд-ніе, 1903. Вып. 2 : Киев : Тип. «Печ. дело», 1904. – 160 с. : прил.
Главные черты миросозерцания Ломоносова (Лейбниц и Ломоносов) / Тукалевский В. Н. // М. В. Ломоносов. 1711–1911 : сб. статей / под ред . В. В. Сиповскиго. – Санкт-Петербург : [Типография СПб. Т-ва печ. и изд. дела «Труд»], 1911.
Из истории философских направлений в русском обществе XVIII века / Тукалевский В. И. // Журн. Мин. народн. просвещения. – 1911. – Кн. V. – С. 1– 69.
Тукалевский В. Н. Искания русских масонов : из истории философских направлений в русском обществе XVIII века / Вл. Тукалевский. – Санкт-Петербург : Сенатская тип., 1911. – 74 с.
Толстовский музей в С.-Петербурге. Описание музея / Срезневский В. И., Тукалевский В. Н. ; Об-во Толстовского музея. – Санкт-Петербург, 1912. – 190с.
Толстовский Музей в С.-Петербурге : краткое описание Музея / Срезневский В. И., Тукалевский В. Н. – Санкт-Петербург, 1914. – 54 с.
Н. И. Новиков и И. Г. Шварц / Тукалевский В. Н. // Масонство в его прошлом и настоящем. Т. 1. – Москва, 1914. – С. 175–225.
[Биографический очерк О М. Ю. Лермонтове] / В. Тукалевский // Полное собраніе сочиненій М. Ю. Лермонтова. В 4 т. Т. 1. – Берлин : Слово, 1921. – С. V–XXXII.
«Літопис українського друку» за 1926 р. / В Тукалевський // Книголюб. – 1927. – Вип. 1.
Библиография «Slavica» / В. Тукалевский // Congrès international des bibliothécaires et des amis du livre tenu à Prague du 28 juin au 3 juillet. Tome 1 - Proces-verbaux. – Praque, 1928.
[Передмова] / Вол. Тукалевський // Михальчук М. Картковий репертуар видань У. С. Р. Р. Української книжкової палати / Накладом власним. – Прага, 1929. – С. 2–4.
Издания гражданской печати времени императрицы Елизаветы Петровны. 1741–1761 / ред. Тукалевский В. Н. ; Акад. наук СССР ; Часть первая. 1741–1755. – Москва, Ленинград : Изд-во АН СССР, 1935. – VI, 303, [2] с.: ил.
La Bibliologie tn Russie Sovietique R.S.F.S.R. / V. Tukalevskij // Slovanska knihoveda (Praha), 1931. – 62 s.
Павловский И. Ф.. Краткий биографический словарь ученых и писателей Полтавской губернии с половины XVIII века. – Полтава : Типо-литография преемников Дохмана. 1912. – Про В. Тукалевського: с. 211–212.
[Сірополко С.] Володимир Тукалевський : [Некролог] // Українська книга. – 1937. – № 3. – С. 95. – Посмертна згадка. – Наведено часткову бібліографію праць В. Тукалевського часів еміграції.
Синенький А. Библиофил в «ежовых рукавицах»: Судьба тихого интеллигента в сталинскую эпоху / Александр Синенький // Кіевскій ТелеграфЪ. – 2003. – № 35 (177).
Ильина О. Личная библиотека В. Н. Тукалевского в Славянской библиотеке в Праге / Ольга Ильина, Мария Магидова // ХХ век. Две России – одна культура : сб. науч. тр. по материалам 14-х Смирдинских чтений / Санкт-Петербург. Гос. ун-т культуры и искусств. – Санкт-Пе5тербург, 2006. – С. 336–347.
Ильина О. Н. В. Н. Тукалевский – библиотекарь, библиограф, библиофил / О. Н. Ильина // Библиография. – 2008. – № 2. – С. 88 – 101.
Копршивова А. Владимир Тукалевский. Основатель Славянской библиотеки / Анастасия Копршивова // Дом в изгнании : очерки о русской эмиграции в Чехословакии 1918–1945. – Прага : Изд=во RRRT + RRRS Servis, 2008. – C. 401–406.
Пасемко І. Слов’янська бібліотека в Празі – скарбниця україніки на європейському континенті / Іван Пасемко // Українознавство. – 2008. – Т. 8, № 1. – С. 293–300.
Бабка Л. Українські матеріали у Слов’янській бібліотеці / Лукаш Бабка // Проблеми слов’янознавства. – 2010. – Т. 59. – С. 243–246.
Вацек Й. Библиотеки, книговедческая и библиографическая деятельность русской и украинской эмиграции в межвоенной Чехословакии / Йиржи Вацек // Русская акция помощи в Чехословакии : история, значение, наследие / Нац. б-ка Чешской Республики, Славян. б-ка ; Гражд. объедин. «Рус. традиция». – Прага, 2012. – С. 207–216.
Віднянський С. Слов’янська бібліотека у Празі / Степан Віднянський // Україна в міжнародних відносинах : Енциклопедичний словник-довідник. Вип. 4. Предметно-тематична частина : П–Я. / Ін-т історії України НАН України. – Київ, 2013. – С. 197–199.
Магидова М. Под знаком каталогов и материалов к... В. Н. Тукалевский и русская книга за рубежом, 1918–1936 гг. / Мария Магидова; Нац. б-ка Чеш. Респ., Славян. б-ка, Информ.-культур. центр «Рус. Эмиграция». – Санкт-Петербург, Прага : Symposium, Национальная библиотека Чешской Республики, 2016. – 798, [1] с., [16] л. ил., портр., факс., цв. ил., портр., факс. портр
Práce Ruské, ukrajinské a beloruske emigrace vydané v Československa, 19818–1945/ – Praha, 1996/ – D. I, sv. 2. – Перелік публікацій В. Тукалевського: с. 478, 661, 719–720.
Slovanská knihovnа Ministerstva zahraničnих vecí v Praze 1925-1928: zvláštь відлік з Ročenky Slovanského ústavу в Praze. – Praha: – [Slovanský ústav], 1929. – 35 s., [6] s. obr. с.
Strnadel J.Padesát let Slovanské knihovny v Praze / J Strnadel || Padesát let Slovanskej knihovny v Praze. – Praha: Státna knihovna ČSR, Slovanská knihovna, 1976. – S. 73–122.
Vacek J. Slovanská knihovna – můj osud : mozaika vzpomínek. Národní knihovna České republiky |/ Jiří Vacek ; Narodni knihovna ČR – Slovanská knihovna. – Praha, 2016. – 174 s.
Slovanská knihovna 1924–2024 (Průvodce po dějinách, fondech a službách) = The Slavonic Library, Prague 1924–2024 (A Guide to its History, Funds and Services) / Lukáš Babka ; Národni knihovna České Republiky – Slovanská knihovna. – Praha, 2023/ – 333 s. – (Publikace Slovanské knihovny ; 88). Про В. Тукалевського: с. 24, 26, 28, 30, 32, 34, 36, 38, 44, 58, 104, 162, 164–166, 186, 242, 272, 274, 276.